Підземне місто - Mary King's Close
Працює з квітня до листопада з 10.00-21.00. З грудня по березень з 10.00-16.00( з неділі по п ятницю) та з 10.00-21.00 ( в суботу)
Дорослі-£9.50
Діти -£6.00
Студенти- £8.50
Якщо ви починаєте подорож по Королівській Милі з Единбурзького замку, вам належить насолодитися прекрасним видом на місто з вершини скелі, а потім спуститися у напрямку до Холіруд-хаус. Ви мимоволі стаєте свідком багатовікової історії міста, де історичні пам'ятники XV століття, що збереглися, гармонійно є сусідами з будівлями набагато пізнішої споруди, такими як Міська рада (City Chambers), наприклад. Деякі з цих будинків споруджені прямо поверх прилеглих до Королівської Милі провулків. Ці провулки перетворилися на підземелля, які з чуток, густо населенимі примарами. Зараз навіть проводиться екскурсія в це «підземне місто» — в квартал Мері Кинг (Mary King's Close), всі мешканці якого вимерли колись від чуми.На початку XVII сторіччя Королівська Миля була однією з найжвавіших вулиць міста, де процвітали торгівля і ремесла, вирішувалися важливі політичні справи. Паби на кожному перехресті були переповнені. Сварки, бійки і пограбування тут були звичною справою, а ночами йшло активне полювання на відьом, яких, як вірили сучасники, водилася в Единбурзі превелика множина.
У щільно заселених багатоповерхівках кипіло життя. Про санітарно-гігієнічні умови можна легко здогадатися по описах мандрівників: бруднішого міста, ніж Едінбург, що смердить, не міг пригадати жоден мандрівник. Варто було лише почути: «Гарді лу!» (традиційне едінбурзьке вигукування, що походить від французького «Garde а' l'eau!» — «Вода! Побережися!»), — звідки-небудь зверху, як тут же слід було крикнути у відповідь «почекай!!», або швидко відносити ноги, оскільки у відрах була зовсім не вода. Нечистоти текли річкою по едінбурзьких схилах.
Саме у цих умовах в кінці 1644 року тут вибухнула люта епідемія чуми, за неповні два роки що понесла життя, щонайменше, однієї п'ятої, а то і половини населення міста. Квартал Мері Кинг опинився в самому центрі епідемії.
Багато хто тоді вірив, що хвороба може передаватися при безпосередньому контакті з хворими (лише згодом стало відомо, що чуму розносили блохи, що паразитували на щурах), тому міська влада ізолювала цей квартал разом зі всіма жителями, замурувавши обидва виходи. У тих, що залишилися не було жодних шансів на порятунок. Після того, як всі його жителі вимерли, ніхто не наважувався тут селитися, і лише примари бродили по пустинних вулицях. Але з часом життя повернулося сюди, і зловісний квартал сховався під новими мостовими.
